25 березня минає 17 років з дня загибелі Героя України В’ячеслава Чорновола, людини незвичайної долі, тяжкої долі. Сторінку за сторінкою його життя перегортав у своїй розповіді директор музею В.Чорновола, що у Вільхівці Звенигородського району, В.В.Стрижиус. В залі, де проходила зустріч, стояла така тиша, що здавалося, що чути дихання учнів і учителів. А після оповіді про батьків В’ячеслава Максимовича, про сестру Валентину Максимівну, про її також нелегку долю, про всю родину Василь Васильович вручив школі десятитомник творів В.Чорновола, переданий його сином Тарасом В’ячеславовичем.

І до кінця зустрічі в залі панувала тиша, іноді порушувалась вона легким зітханням, адже Василь Васильович продовжив спілкування читанням власних поезій та таких задушевних, таких щирих, неначе вів і далі розповідь про долю Чорновола. Мало хто міг стримати скупу сльозу, слухаючи «України син» (В.Чорноволу), «Черкащина», «Мамина вишиванка», «Заграла скрипка», «Продається хата» та інш.

Які ж прекрасні вірші Василя Васильовича! Може так легко вони читаються, слухаються, що в них у кожному рядочку, в кожнім слові пломеніє любов до рідного краю, до рідної Хлипнівки, до всієї України? Слухаєш спомини поета про лісову галявину, вкриту фіалочками, ромашечками, про квітник біля батьківської хати з любистком, м’ятою і чуєш запах тієї фіалки, бачиш біленькі «комірці» ромашки.

Поїхав Василь Васильович, бо ще зустріч з учнями профтехучилища, а ми всі і далі ходили під враженням почутого про людські долі, про красу нашої сільської української природи, яку іноді і не помічаєш, бо давно звикли, що весна приносить усім і різнобарв’я тюльпанів, піонів, і запах м’яти, меліси, любистку, і радість довгожданого тепла та відчуття клекоту людського життя, пташиного співу, гул бджілок і джмелів.

Побільше б таких зустрічей! Може б ми самі ставали добрішими, уважнішими до чужого горя, милосерднішими, іншими очима б дивились на красу рідного краю, бо вчились би її бачити, розуміти і дорожити нею. Дорожити нашою рідною Україною з її бідами і радощами.

Л.Д.Терещенко, директор Шевченківської

спеціалізованої школи-інтернату