21 лютого представники всіх націй і народностей відзначали Міжнародний день рідної мови. Урочисте святкування цієї визначної дати відбулося і у Звенигородській ЗОШ І-ІІ ст.№5. Протягом тижня проводилися тематичні уроки, виховні години, на яких учні поглиблювали свої знання про мову, її розвиток, місце серед інших мов світу, а також знайомилися з шляхами підвищення культури мовлення, з мовними обов’язками громадян, державними документами, що стосуються української мови.

Прекрасні всі на  світі  мови.

Акорди  в  кожної  свої,

Бо  в  мускулистім  кожнім  слові

Живе  народ – творець  її.

Не  забувайте  рідну  мову,

Усім єством любіть  її:

Просту, барвисту, пречудову,

                       Якій  позаздрять  солов’ї.

Завершальним етапом у відзначенні Міжнародного дня рідної мови, 22 лютого, стало проведення усного журналу під назвою «Я люблю Україну і мову її солов'їну», який підготувала вчитель української мови Науменко Вікторія Василівна. Епіграфом  було взято слова В.Симоненка «Без мови, без святості душі, без думки про завтрашній день немає громадянина».  Кожна сторінка журналу була цікавою і повчальною, палко і трепетно звучали віршовані рядки з уст школярів.

Ніжна, мила, світанкова

Ясна, чиста, колискова,

Мелодійна, дзвін котюча,

Дивна, радісна, співуча,

Лагідна, жива, казкова,

Красна, чарівна, шовкова,

Найдорожча, добра, власна,

Мудра, сонячна, прекрасна,

Солов’їна , барвінкова

                                                                    Українська рідна мова

Розпочалося свято «Молитвою до мови» К.Мотрич, яку з великим натхненням і вірою в серці прочитала вчителька. Потім на першій сторінці усного журналу Науменко В.В. розповіла учням про історію виникнення свята , коли його почали відзначати в Україні, ознайомила зі «Скорботним календарем української мови», а також наголосила, що Міжнародний день рідної мови- це  один із тих днів, коли кожен має змогу відчути свою  приналежність  до  свого  народу, народності ,  нації, посіяти у своєму серці не одну зернину любові до рідної мови,бо мова – це  той  інструмент , який  єднає  націю,  народність, народ до єдиного  цілого, це великий  скарб, який треба  шанувати, берегти  і  розумно  збагачувати. 

Моя ти пісне калинова,

Моя ти зіронько свята!

Живи, цвіти, вкраїнська мово,

Зціляй і душу, і вуста.

Своєю паростю гінкою

Вростай у різнобарв'я мов,

Буди всесильною рукою

В серцях і ніжність, і любов!

Із барвистого моря української мови  дійшли до берегів Країни Писемності. І на наступній сторінці журналу розглянули  види письма, які існували за всю історію людства. (Предметне письмо. Малюнкове, або піктографічне, письмо. Ідеографічне, або символічне, письмо. Звукове, або буквене, письмо).

На сторінці «Мовне доміно» учні поєднували  початок і закінчення прислів’їв, розгадували загадки, шаради, каламбури).

Сторінка «Народні  символи та обереги України» познайомила учнів з традиціями, які українці споконвіку шанують і бережуть. Це — батьківська хата, материнська пісня, святий хліб, вишитий рушник, червона калина, зажурена верба, хрещатий барвінок, дивовижна писанка, вірний своєму краєві лелека. Всі вони наші давні і добрі символи, наші обереги,які оповиті легендами, оспівані в піснях, тому ілюстраціями сторінок  журналу були старовинні легенди та вірші.(Легенда «Про вербу й калину», «Легенда про мову»

Сторінка  «Українські жарти» вкотре дала змогу зрозуміти присутнім, що людина відрізняється від усіх інших створінь здатністю сміятися. Сміх – це сонце: воно проганяє зиму з людського обличчя. Якою б  засмученою чи стомленою не була людина, але, почувши дотепний жарт, вона обов’язково посміхнеться.

На сторінці «Багатства рідної мови» звучали слова-паліндроми, речення і цілі тексти.  Яскравим підтвердженням краси і багатства рідної мови є вірш, у якому всі слова починаються з літери «с».

Самотній сад

Сонно сипляться сніжинки,

Струмінь стомлено сичить.

Стихли струни, стихли співи,

Срібні співи серенад

Сріблом стеляться сніжинки

Спить самітній сонний сад…

Сипле, стелить сад самітній

Сірий смуток – срібний сніг,

Сумно стогне сонний струмінь

Серце слуха скорбний сміх

Серед саду страх сіріє.

Сад солодкий спокій снить.

Завершила усний журнал директор школи Пакош Т.П.,яка закликала учнів зберігати, шанувати і добре знати рідну мову, збагачувати її, бути готовим  захистити українську мову від тих , хто зневажає її, бо захищаючи рідну мову,  захищаєш свій народ, його гідність, його право на існування, право на майбутнє.  

Бережімо і плекаймо мову

Так, як мати береже дитя.

Не цураймось батьківського слова,

Відречемось – втратимо життя.