Є люди, як свічки,- Згоряють, відходять в небуття… Горять і світяться все життя… Та ні, це не зірки, холодні, мертві. Вони – сонця, засвічені у небі, Які горять, обігрівають все і не згаснуть. І не загинуть… В.Сухомлинський Такими словами 10 березня 2015року розпочалася у Звенигородській загальноосвітній школі І-ІІст. №5, підготовлена вчителем української мови і літератури Науменко В.В., літературно- музична композиція, присвячена Дню народження Великого Генія і Пророка українського народу, під назвою «Для мене весна починається з Шевченка. Бо Шевченко для людей – це безсмертний Прометей». Учні 6-7кл. (Харченко А.,Кравченко О.,Кузьміна А., Стаценко А., Степанков Д., Царуліца І., Борисенко Т.) читали поезії, присвячені Т.Г.Шевченку, запалили свічу пам’яті Титанові Духу (Пакош К.), звернулися з молитвою про те, щоб і сьогодні, і в наступні роки воскресав Він, Пророк народу нашого, повсякчасно у наших благородних помислах і державних ділах. Учениця 7кл., Носацька О., наголосила, що «Кобзар» Т. Шевченка- це настільна книга нашого народу: Відкриваю «Кобзар» і душею радію, Кожне слово твоє, оберіг золотий. І у серці моїм оживає надія, Уклоняюсь тобі, мій Кобзарю святий. За любов до рідної землі, За пісні твої пророчі. За калину білу навесні, Чорні брови, карі очі. Відкриваю «Кобзар», цю священную книгу, І молюся, і вірю у пророчі слова. Відкриваю «Кобзар» і на серці утіха, Доки мова живе,- Україна жива. Проведений захід - це своєрідна подорож у царство мудрого й красивого, правдивого й цінного, сильного й ласкавого, доброго й мужнього слова, бо Шевченкова поезія – це вогник, схожий на полум’я свічки, що запалює душу людини. Вогонь запалений Тарасом, У нашім серці не погас – Він став над простором і часом Він будить нас, він кличе нас! Життя і творчість Великого Кобзаря є для нас своєрідним моральним кодексом, твори Шевченка роблять людей кращими, ласкавішими, доброзичливішими, бо вони вічно будитимуть у серцях людей великі, благородні почуття. Поет живе. Ми слухаєм його: Ми чуєм заповіт його священний – Учитися, кохати край стражденний, І не цуратись рідного, свого: І всі ми, скільки є, в душі своїй Клялись тих дум не зраджувати зроду. І справдили ми заповіт святий - Поет живе в серцях свого народу!.. Шевченка справедливо називають поетом слова, пензля й співу. Під впливом його живописного слова в нашій уяві постають яскраві картини, образи, а саме слово звучить, як пісня. На тексти й мотиви «Кобзаря» сотні композиторів світу створили близько 500 творів. Це - сонце, що сяє з-під хмар, як з-під вій, Розпечений клекіт металу... Мільйонами став він у пісні своїй І їхньою пісня ця стала. У серці народу, в народних вустах Їй жити й життя прославляти. Садів аромати і шаблі розмах - Це слово Шевченка крилате. Т.Г. Шевченко – велика і невмируща слава українського народу. В особі Шевченка український народ ніби злив усі свої найкращі духовні сили, всю свою велич, обравши його співцем своєї історичної слави і соціальної недолі, власних сподівань і прагнень. Шевченко був і кріпаком, і солдатом, і в’язнем, та, в першу чергу, він був сином народу. Народ називав поета своїм батьком. Про нього складали легенди, пісні, вірші, та, мабуть, найвеличнішою з легенд є правдива історія життя Шевченкового, того життя, яке дало поетові горде право сказати: «Історія мого життя є часткою історії моєї Батьківщини». Кобзарева струна не вмира! В його пісні - розборкані крила. Його пісня до схилів Дніпра У безсмертя шляхи проложила. Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золото його душі на іржу, а його любов до людей на ненависть і погорду. Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті –невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку з мільйонів людських сердець все заново збуджуватимуть його твори. Тараса щирий заповіт Ніхто з нас не забуде, І хоч пройшло більш 200 літ, Він завжди з нами буде. “Незлим тихим словом” згадуємо ми свого пророка, який залишив нам прекрасні твори. А що ж залишимо своїм нащадкам ми? Залишим у спадок новим поколінням Свої ідеали й свої устремління, Могутню Вкраїну, в якій наша сила, І геній Шевченка як нації крила. Залишим і те, що душею народу Зовуть недаремно від роду до роду, Як вищу красу і життєву основу, Залишимо Слово, Ім’я своє, Мову. І закінчилась літературно – музична композиція піснею «Пророчий голос Кобзаря» та словами, зверненими до Генія українського народу : Живи, поете, в бронзі і граніті, Живи, поете, в пам’яті людській. Живи в піснях, живи у «Заповіті», У слові праведнім, у славі віковій. Сьогоднішній захід – це справжнє свято Кобзаря, його вічної, нев’янучої творчості, полум’яного слова. Коли нам важко, коли смуток гризе душу, припадімо спраглими вустами до цього цілющого джерела, щоб знову відчути силу і жити для рідного народу.