11 листопада  2014 року обласна Ліга старшокласників Черкащини провела виїзне засідання на базі Авторської  імені Олександра Захаренка загальноосвітній школі селі Сахнівка Корсунь-Шевченківської районної ради.  На попередній конференції Ліги старшокласників було пройняте рішення про відвідування колиски духовності Черкащини – Сахнівської школи. У роботі конференції взяли участь Данилевський В.В., директор Департаменту освіти і науки Черкаської ОДА, Чепурна Н.М., ректор Черкаського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників, кандидат педагогічних наук, доцент,  начальник відділу освіти Корсунь-Шевченківської РДА Юркунас Л.В,  Рибалка І.Л.,директор Авторської імені О Захаренка загальноосвітньої школи села Сахнівки, Шевченко Т.О., начальник відділу спеціальної та позашкільної освіти Департаменту освіти і науки,  Малишко В.В.., спеціаліст відділу спеціальної та позашкільної освіти Департаменту освіти і науки, Кудін В.С., завідувач лабораторії виховної роботи Черкаського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників,  президент обласної Ліги старшокласників Кравець Олександр,  переможці міжнародних олімпіад, представники районних (міських) осередків Ліги старшокласників, методисти відділів освіти та позашкільних навчальних закладів області. Звенигородський  район на цьому злеті представляла заступник голови районного осередку лідерів учнівського самоврядування Паніван Анастасія, яка ділилася досвідом проведення в районі патріотично-спрямованої акції «Голуб миру» та звернулася із закликом про мир до всіх керівників держав.

Шановні президенти!

         Раніше якось не звертала уваги на те, що відбувається на планеті.

Всі події, катастрофи, війни були десь далеко, за морем… Я жила в своєму комфортному і мирному світі  родини, друзів, знайомих.

Дякувати Богу, біди обходили мене стороною. Ніяких природних катастроф (Україна має, на диво, прекрасне географічне положення), ніяких війн (ми досить спокійна нація), всі країни пов’язані мирними домовленостями. Та виявилося, що ці договори звичайні папірці, які не мають ніякої сили. Тож, коли вигідно, їх можна порушувати, що й показала нам східна сусідка. В час, коли почав прокидатися  патріотизм українців, братня держава не пробачила нам прагнення кращої долі.

         Скільки вже загинуло людей? 100? 1 500? 10 000? І це лише військові. А скільки загинуло мирних жителів? Такі ж, як і ми, такі ж, як і німці, поляки, французи, росіяни…такі ж люди, як і президенти.

         Ви маєте мрію? А плани на життя? І головне, ви можете їх здійснити. Ви повернетесь додому, обіймете маму, посміхнетеся на жарт товариша, підставите обличчя, аби останні жаркі сонячні промені попестили його. А ввечері, в сімейному колі,  будете пити каву… Ви можете це зробити, а ті тисячі вбитих, вже – ні. І ніколи не зможуть. Не зможуть посадити сад, відкрити нову альтернативну енергію, побудувати дім, чи просто – закохатися… І добре, коли є кому плакати над їхніми могилами,  добре, коли взагалі є могила… а коли вони ще не створили родину, не залишили сліду на землі?.. Що після них буде?

Лиш цифра в сухих статистичних даних?! Один із тисяч, один із багатьох, із тих, які любили цей край, які вірили в мир, які склали голови за нього, захищали свій дім, заплатили страшну ціну за спокій і майбутнє батьківщини. Але ж можна було обійтися без смертей, аби деякі політики і терористи не продавали людську честь і совість за кольорові банкноти, які для них дорожчі життя, як свого, так й інших людей.

Найжахливіше, що ми могли попередити ці вбивства, можемо зупинити нові, це в наших силах, ми можемо врятувати від кулі чи ракети просто не допустивши подібного, адже це не хвороба, не лихоманка Ебола, не СНІД, не рак, коли немає ліків.

         Тому прошу президентів не дати статися новим смертям, покарати винних, адже саме для чесного й справедливого керування їх обирали народи. Прошу повернути нам дитинство, бо навіть малеча семи років грає замість квача в сепаратистів та вояків.

Хочу щоб президенти згадали себе малими. Чи переживали вони за тата, який пішов на війну? Чи  втирали сльози друга, в якого вбили старшого брата? Чи відкладали кишенькові гроші на бронежилети для солдатів? А може президенти в юності підтримували випадкового співбесідника-біженця, жінку, яка забрала дітей і документи та втекла до родичів, залишивши дім, чоловіка і матір, яка кожен день молиться за них і чекає дорогоцінного дзвінка від рідних?..

         А ще, прошу повернути нам віру в правду, віру в те, що людське життя цінніше грошей і чиїхось амбітних планів. Діти нашого міста, району, країни хочуть миру!

Дякую за увагу!

Паніван Анастасія з міста Звенигородки,

Черкаської області, Україна!