Під такою назвою 10 квітня 2014 року відбувся в Шевченківській спеціалізованій школі-інтернаті цікавий мистецький вечір, метою якого було доторкнутися до дивовижного світу світлих особистих почуттів Тараса Григоровича Шевченка, його неповторності у ставленні до прекрасної половини людства.

Зазвичай, ми завжди уявляємо собі нашого геніального земляка людиною, яка любила свій народ, свою рідну Україну, яка до останнього подиху не забувала батьківську хату, рідних, яка все своє життя дбала про визволення українського селянства від гніту кріпацтва. А от про Тараса Григоровича як про людину, в якої серце кохало, в якої душа страждала від щирих почуттів до відомих нині жінок, мова йшла вперше.

Випускники школи, одинадцятикласники, під керівництвом вихователя Мізецької Р.В. змогли захопити своїми розповідями учнів-старшокласників, педагогів, адже кожен відчув той біль, який переживав Тарас Григорович від нерозділеного кохання, від обставин, які забрали в поета 10 найкращих років його життя та не дали здійснитися найзаповітнішій мрії «Поставлю хату і кімнату, садок-райочок насаджу…»

Красиві жіночі обличчя: від першої і незабутньої любові Оксани Коваленко і до останньої зрадливі  Ликери Полусмакової.

Всі вони знайшли в серці генія своє незабутнє місце та не стали подругами, берегинями життя поета. В затишному залі ще раз воскресло кохання Т.Г. Шевченка, яке оживило ті далекі роки, донесло до глядачів те, що  і генії носять в грудях людське серце, яке щемить і завмирає на вістрях часу та емоцій.

Чудовий захід побачили учні та вчителі, а ще засумували, що одинадцятий клас підготував це вже останній захід на нашій шкільній сцені, і від цього стає трішки сумно, але всі ми розуміємо, що  попереду у випускників простеляється доріжка в майбутнє, хай же вона буде світлою, чистою і обов’язково мирною.

Г.Л.Скрипник,

заступник директора з виховної роботи