Той, хто загинув на Євромайдані, залишив осиротілих своїх дітей і внуків, у вічній скорботі і з невиліковною раною в серці – батьків, дружин, чоловіків – всю родину. Немає більшого горя, як втрата рідної людини. Як же допомогти, як підтримати цих нещасних людей – таке питання ставлять нині перед собою тисячі українців.

А працівники, учні Шевченківської спеціалізованої школи-інтернату вирішили зібрати кошти і самим поїхати до сім’ї сорок восьмого у списку Небесної сотні – Чернеця Віктора Григоровича в село Подібна Маньківського району. Поїхали, щоб висловити своє співчуття, щоб підтримати добрим словом, щоб своє серце прихилити до осиротілої сім’ї, учениця 11 класу Лілія Ємець та учень 10 класу Ярослав Синельник, заступник директора з виховної роботи Г.Л.Скрипник, учитель історії І.В.Сорич. 

Залишилась молодою вдовою пані Наталя з двома дітьми в недобудованій хаті, зі своїм горем, з нестерпним болем і розпачем у серці. Адже стільки було планів, стільки надій! Старшенька донька закінчує 11 клас, меншенька донечка на той рік піде вже в 5 клас – розумні, здібні, гарні діти. Завжди тата чекали з роботи і зараз ніхто не вірить, що ввечері не відкриються двері і вже інколи не стане він на порозі, не приголубить, не побалує солодощами і своєю батьківською любов’ю.

Як же все-таки страшно ставати віч-на-віч з людським горем! Страшно і тяжко від безсилля, що не можеш нічим, крім доброго слова, допомогти людям. А що слова, коли немає ліків від рани, яка болітиме, скільки людині відведено Богом віку.

І все ж повторяли і будемо повторяти: «Шановна пані Наталю! Будьте сильна, тепер Ви – єдина опора, єдина, найрідніша людина для своїх діточок, яких треба поставити на ноги. А ми будемо молити Бога, щоб він і оберігав Вас усіх, і підтримував. Знайте, що в Шевченковому у Вас є друзі, приїжджайте, для Вас завжди відкритими будуть двері кожної сім’ї працівників школи».  

А ще хочеться сказати: «Люди! Не допускайте в свої душі зло і ненависть, не допускайте, щоб вони взяли верховенство над людською добротою, взаєморозумінням і взаємопідтримкою. Та ще в таку тяжку годину, яку приходиться переживати всій нашій Україні. Добро треба робити людині, поки вона живе, бо буде пізно».

 

Л.Д.Терещенко, 

директор Шевченківської спеціалізованої школи-інтернату