Юля Кичата ще змалку дивувала своїми здібностями в навчанні і в спорті, вокальним співом, поетичними нотками, хореографічними і організаторськими вміннями. Нині їй 16 років, вона – природжений лідер і яскрава особистість, активна учасниця та ведуча багатьох шкільних, міських, районних заходів, лауреат обласних творчих фестивалів, учнівських олімпіад, переможець багатьох літературних конкурсів.

         Відвідуючи зразкову поетичну студію «Ластівка» Звенигородського центру дитячої та юнацької творчості п’ять років поспіль, Юля суттєво збільшила розмах своїх поетичних крил і досягла неабиякого успіху! Нещодавно вона стала лауреатом регіональної літературної премії імені Федора Мицика і на церемонії нагородження у селі Вишнопіль на Тальнівщині організатори конкурсу вручили їй диплом лауреата та сертифікат на 2000 гривень. Усі члени конкурсної комісії (а це представники Тальнівської районної ради, відділів освіти, культури, літератори, краєзнавці) одноголосно визнали Юлію Кичату переможцем і при зустрічі з нею висловили своє захоплення її талантом! Подружжя Вадим та Ангеліна Мицик подарували Юлі цінні книги на добру згадку.

          Присутні з подивом і з вдячністю слухали Юлині вірші про війну, про солдат, їхніх матерів, дітей, про біль і тривогу, які не дають спокою її чутливій душі. Тема війни для Юлі близька і хвилююча, адже її тато військовий і в даний час на буремному сході України захищає нас від ворожих агресивних сил, ризикуючи своїм життям та здоров’ям. Отже, він, як і всі ми, щиро пишається своєю талановитою донечкою, гідною своїх пращурів, своїх батьків! Дай Бог Юлі і всім українцям щасливого мирного майбутнього!

                                                   Галина Ткаченко,  керівник зразкової поетичної

                                                   студії  «Ластівка» Звенигородського ЦДЮТ

            Юлія Кичата  

    Послання до янголів

А говорили: янголів нема…

Вони лиш мовчки голову схилили.

Не ТИХ забрала ТА страшна війна.

Забрала все, залишила могили…

Вони пішли, а інші знов прийдуть.

На їхнє місце сядуть молоді.

Це коло в них не вийде розімкнуть,

Потонуть в снах, неначе у воді.

Вони не сплять, вони рахують зорі,

Вдивляючись у небо уночі.

І що ж там бачать у безкраїм морі,

Тримаючи гвинтівку на плечі?

Вони рахують зорі і патрони.

І кожен день – новий зі смертю бій.

Та мить одна, а в ній думок мільйони,

І повен кошик сподівань і мрій.

Це ті бійці, що гинуть за Вкраїну

І в кого зовсім непусті слова…

Вони не умирають – вони гинуть!

А говорили: янголів нема…