День 22 листопада 2014 року в Шевченківській спеціалізованій школі-інтернаті був присвячений подіям, які сталися в Україні 81 рік тому. Здавалося б, для чого сучасним дітям, які уявлення не мають, що означають слова «голод», «замучені голодом», «пухлі від голоду» розповідати про той жахливий час, для чого піднімати історичне минуле, яке наводить жах на дорослого, не те що на дитину, адже свідомість не може осягнути, як так можна було чинити одним людям над іншими, як допустити до вимирання родин, цілих сіл? Невже людина, яка послана Господом Богом на святу землю для добра та продовження роду людського, може перероджуватися в нелюда? На ці запитання і звучали відповіді під час проведення вечора-реквієму «Горять свічки в людських долонях, жовті й білі…», який підготували учні 7 класу під керівництвом вихователя Смицької Наталії Вікторівни та лінійки пам’яті «Запали свічку» під керівництвом педагога-організатора Тетерюк Н.О.

     Під час проведення цих заходів учні 5-11 класів прониклися тими страшними роками, які принесли стільки горя. Діти дізналися, що українці змушені були пройти через знущання, зраду, загибель близьких, злиденність та постійний страх. Важко усвідомлювати, що смерть однієї людини – це трагедія, а смерть тисяч, мільйонів українських людей – це вже жахлива статистика, яка породжує байдужість. Тому жоден, хто причетний до виховання нового покоління, хто плекає юну душу для щасливого майбуття, не має права замовчувати, якою ціною заплатив український народ за право, насамперед, жити на нашій благодатній, Богом даній землі. Наш громадянський обов’язок передавати з покоління в покоління правду про найтяжчий злочин проти людства, проти України, її багатостражденного народу, на долю якого випав геноцид, катування голодом, знищення людського в людині, доведення до втрати людської подоби, безумства та відчаю.

     Всі ми, сіячі доброго та вічного, вчителі, вихователі, прагнемо до того, щоб наші діти зростали щасливими, добре освіченими, талановитими, здібними та, головне, порядними людьми. Для цього ми маємо навчити наших дітей озиратися в минуле, адже дорога в майбутнє пролягає саме через минуле. Із нашого українського минулого ніхто і ніколи не зможе стерти із пам’яті народу голодні 1932-1933 роки.

     Тож пам’ятаймо, дітям дітей наших передаваймо правду про великомучеників нашої історії, щороку знаходьмо в собі сили проходити хресною дорогою безвинно убієнних! І їм це потрібно, і нам, щоб не черствіли душі, не наповнювались серця байдужістю і пустотою.

Г.Л.Скрипник,

заступник директора з виховної роботи

Шевченківської спеціалізованої школи-інтернату